Н. М. Малюга Мовознавство: упровадження результатів пізнання

Українське суспільство отримало комплекс проблем на мовному ґрунті у спадок після розпаду Радянського Союзу, у якому здійснювалася мовна політика не на користь етнічним групам. У Радянській Україні за показником збереження рідної мови українці посідали лише четверте (після росіян, угорців, кримських татар) місце: 87% українців послуговувалися українською мовою. Натомість 98% росіян, які проживали в Україні, говорили рідною мовою. Російськомовність підсилювалася суттєвою допомогою з боку 91% (від загальної кількості всього єврейського населення України) російськомовних євреїв, 79% (від загальної кількості грецького населення України) російськомовних греків, відповідно 67% німців, 67% мордвинів, 61% корейців, 55% білорусів, 54% чувашів, 51% марійців (статистичні дані наведено лише стосовно тих національностей, серед яких відсоток російськомовних носіїв перевищував 50%). Саме ці національності в Україні виявляли найвищу асиміляцію до російської мови. Українську ж за рідну вважали 67% поляків, 45% чехів, 33% словаків, від 6 до 11% циганів, білорусів, румунів, німців і молдаван; менше 2% представників інших національностей.

Другою мовою спілкування українську мову вважали 85% чехів, 54% поляків, 47% євреїв, 43% словаків, 33% росіян та ін. Лише 2% росіян ідентифікували українську мову як рідну (пор.: 13% українців визнавали російську мову за рідну і 67% – за другу). Умови формування так званого совєтського народу як гомогенної лінгво-культурної спільноти на основі російської мови ставили українців перед необхідністю пристосування до панівної нації. Глибинна деформованість ситуації, яка не могла не позначитися на психічному складі українців, полягала в тому, що змушувала переходити на іншу мову спілкування не приїжджих росіян (це було б цілком природно на території України), а потребувала пристосованої до новоприбульців зміни мовної поведінки від місцевих мешканців.

Українське урбаністичне середовище створює психологічно комфортні умови для російськомовної частини населення і дискомфортні для тих, хто зберігає вірність рідній мові. Говорити українською в усіх ситуаціях міських контактів означає повсякчас долати опір мовного середовища. Можна сказати, що мовно-культурна атмосфера наших міст зробила російську мовою пристосування, а українську – мовою протистояння.

Низька культура мовлення простежується і на офіційному, і на побутовому рівнях користування мовою. На офіційному її ознаками визначають заштампованість мовлення, словоблудство, порожні фрази, надмір перифраз, тяжіння до відверто оцінної лексики – від високопафосної до лайливої. Рівень побутового спілкування характеризується намаганням позбутися знецінених слів та зворотів офіційної мови: звідси тяжіння до діалектизмів, русизмів, англіцизмів та американізмів, жаргонізмів і навіть до нецензурної лексики та матюків. Підсвідомо ці засоби розцінюються мовцями як семантично та емоційно вагомі супроти знецінених відповідників офіційної мови.

Навесні 1879 р. у віденському журналі «Ашахар» («Ранок») з’явилася стаття, автор якої твердив: «Маємо мову, якою і сьогодні можемо писати і висловлювати абсолютно все, а при бажанні й заговорити нею… Земля Ізраїлю стане центром усієї нації, і навіть ті, хто живе в інших місцях, знатимуть: «Їхня нація – на рідній землі, а в неї є й мова, й література»». Редакція журналу не погоджувалася з автором статті Єлізаром Перельманом – українським євреєм, який писав під псевдонімом Бен-Єгуда (нащадок Юди, син Юдеї). 1882 р. Бен-Єгуді пропонують посаду вчителя в Єрусалимі, він погоджується. Наступного року Бен-Єгуда вирішив, що його новонароджений син розмовлятиме івритом. Друзі застерігали: хлопчик, що розмовлятиме мертвою мовою, виросте розумово відсталим.

Усупереч пророкуванням друзів хлопчик розвивався цілком нормально, став відомим журналістом і написав одну з перших книжок оновленим івритом.

З 1891 р. іврит почали викладати в школах, де вчилися діти переселенців переважно з українських земель, що втекли від погромів. 1896 р. відкрився перший дитячий садок, де розмовляли і співали івритом. 1906 р. заснована перша івритська гімназія, у 1913–1914 рр. випускники івритських шкіл оголосили війну німецькій мові, якою викладали тоді в Хайфському політехнікумі, найбільшому в Палестині. У 1928 р. у Єрусалимі почав працювати Єврейський університет.

Література, створювана івритом, стала літературою зі світовим іменем, зі своїм Нобелівським лауреатом. Це Шмуель-Йосеф Агнон, родом з Бучача, що на Тернопільщині [41, с. 52–53].

Ізраїльські фахівці, зокрема в царині етнопсихології, уважають, що після розбудови всіх державних інститутів саме відновлення психофізично адекватних мовних коренів стало потужним прискорювачем поступу, який висунув Ізраїль чи не в перший ряд соціально й економічно розвинутих країн [41, с. 54]. Ізраїльтяни усвідомлюють, що, втрачаючи мову, люди втрачають осібність свого традиційного національного мислення, свої національні звичаї, свою національну спільність. Як стверджує Д. Фішман, «…мови ніколи не є функціонально еквівалентними в будь-який конкретний час, точно так, як і не є культурно еквівалентними, але всі вони потенційно можуть бути відремонтовані, хоч би де були розпізнані виломи в досягнутій функціональності порівняно з бажаною, а ремонт цих виломів можна авторитетно здійснити» [42, с. 132]. Як нам видається, досвід «єврейського дива» може бути використаний і щодо інших мов.

Міжнародні мови. Генеральна конференція ЮНЕСКО встановила офіційними мовами: англійську, арабську, гінді, іспанську, італійську, китайську, російську, французьку; робочими мовами - англійську, арабську, іспанську, китайську, російську, французьку. Рада Безпеки і Співробітництва в Європі робочими мовами визнала англійську, іспанську, італійську, німецьку, російську, французьку.

Наведемо дані щодо кількості носіїв мов першого десятка.

Варто пояснити, як вираховується кількість носіїв певної мови. Зробимо це на прикладі української. За даними Всеукраїнського перепису населення, станом на 2001 р. кількість населення України становила 48 млн. 241 тис. осіб, з них українців – 37 млн. 542 тис. (77,8%). Українську визнали рідною лише 85,2% етнічних українців, а загалом – 67,5 % громадян України. Це приблизно 32 млн. носіїв. Далі додається кількість носіїв за межами України, які українську називають рідною. Так, у Європейському Союзі, у Російській Федерації, Білорусі, Молдові, Казахстані, Канаді, США, Бразилії, Аргентині, Австралії та інших країнах проживає чимало українців. Загалом чисельність української діаспори (станом на 2004 р.) сягає 13 – 15  млн. осіб (за іншими даними до 20 млн. осіб), щоправда зберегти свої корені, мову, культуру, не розчинитися в іншомовному середовищі змогли лише приблизно 4 млн. За офіційними даними, у колишніх республіках Радянського Союзу проживає близько 7 млн. українців, але зберегти етнічну ідентичність вдалося далеко не всім. Так, за переписом населення Російської Федерації 2010 р. понад 1 млн. українців назвалися росіянами, зреклися своєї національної належності, асимілювалися. Отже, не слід плутати українців з походження та українців-рідномовців.

В аспекті реалізації соціокультурної змістової лінії пропонуємо орієнтовні теми індивідуальних чи групових робіт (рефератів, проектів, презентацій):

• 
  Невідповідність між потребами вираження думки та наявними мовними засобами як один із головних факторів розвитку мови.
  
• 
  Відношення мови до досвіду, психіки, свідомості, діяльності людини.
  
• 
  Умови виникнення мови роду, народності, нації.
  
• 
  Історичні й економічні причини становлення націй і національних мов.
  
• 
  Співвідношення свідомих і стихійних факторів в утворенні національних мов.
  
• 
  Місце мови в символічній (знаковій) діяльності людини.
  

• 
  Відмінність мови від інших соціальних явищ.
  
• 
  Мова і культура, їх узаємовплив.
  
• 
  Національно-культурна специфіка мовленнєвої поведінки людини.
  
• 
  Відбиття в мові світосприйняття людини і суспільства загалом.
  

• 
  Інтелектуальний розвиток людини, суспільства і мова.
  

• 
  Характеристика людини через її мовленнєву діяльність.
  
• 
  Особливості словотворення й семантичного використання мовних одиниць у дітей.
  

• 
  Мовна комунікація в міжнародній спільноті.
  
• 
  Види комунікацій у суспільстві.
  
• 
  Ідеологія та мова.
  
• 
  Релігійні погляди на мову, їх критика.
  
• 
  Мова і мораль.
  
• 
  Мова як інструмент соціальної влади.
  
• 
  Мовна політика в Україні: здобутки і перспективи.
  

Відомий лінгвіст О. Есперсен пропонував навчати мові лише через мовлення, точніше, через текст: тим, хто опановує мову, не давати завчасно ні уявлень про будову мови, ні правил граматики, а досягати того, щоб вони самі, читаючи тексти, виявляли структуру мови. Виправданим є й інший підхід, за якого учнів спочатку ознайомлюють з основними правилами граматики, домагаються їх засвоєння, а вже потім пропонують сконструювати граматично правильний текст. Питання «Чому ми вчимо – мові чи мовленню?» – не риторичне; за умови різних відповідей на нього будуть обрані різні підходи до методики навчання рідної та іноземних мов.

Найдавніший зі зразків письма, що зберігся до наших часів, папірус Пісса. На думку вчених, йому понад 6 тисяч років. Крім поважного віку, наше зацікавлення викликає насамперед те, що на ньому написано. Папірус починається такими словами: «На жаль, світ тепер не той, що був раніше. Кожен хоче писати книжки, а діти не слухають батьків». Як бачимо, стародавній текст актуальний нині до банальності: світ змінюється, а проблеми залишаються ті ж самі.

І наостанок. Слово «школа» своїм корінням сягає грецького schole, що спочатку означало ‘мати вільний час, витрачати його марно; гаяти, зволікати’, потім ‘займатися чим-небудь на дозвіллі’, ‘проводити час за вченими бесідами’. Хотілося б, щоб для сучасного учня 11 років, проведені за шкільною лавою, не зяяли порожнечею, не були витрачені на пустопорожню балаканину, а стали першими сходинками інтелектуального зростання, періодом учених (але ніяк не псевдовчених) бесід з ерудованим, усебічно обізнаним учителем.

1. 
   Ажнюк Б. М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації / Б. М. Ажнюк  // Мовознавство. – 2001. – № 3. – С. 48–54.
   
2. 
   Атлас языков мира. Происхождение и развитие языков во всем мире / Ред. : Комри Б., Мэттьюс С., Полински М. ; пер. с англ. Т. Парфеновой. – Словакия: Лик пресс, 1998. – 224 с.
   
3. 
   Білецький А. О. Про мову і мовознавство : [навч. посібник для студ. філол. спец. вищ. навч. закладів] / А. О. Білецький. – К. : «АртЕК», 1996. – 224 с.
   
4. 
   Бринить – співає наша мова, чарує, тішить і п’янить…» : (до Дня української писемності та мови) : бібліогр. покажч. / уклад. : В. В. Степко, Г. О. Стешенко, Т. В. Улятовська. – К. : Вид. центр КНУКіМ, 2012. – 55 с.
   
5. 
   Верещагин Е. М. Лингвострановедческая теория слова / Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. – М. : Русский язык, 1980. – 320 с.
   
6. 
   Горбаневский М. В. Вначале было слово…: Малоизвестные страницы истории советской лингвистики / Горбаневский Михаил Викторович. – М. : Изд-во УДН, 1991. – 256 с.
   
7. 
   Готуємося до уроку української мови : методичний посібник / За ред. О. Семеног. – Суми : Вид-во СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2012. – 254 с.
   
8. 
   Добльхофер Э. Знаки и чудеса. Рассказы о том, как были дешифрованы забытые письмена и языки / Эрнст Добльхофер. – М. : Изд-во вост. лит‑ры, 1963. – 388 с.
   
9. 
   Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень / В. В. Жайворонок // Мовознавство. – 2001. – № 1. – С. 48–63.
   
10. 
    Жайворонок В. Українська етнолінгвістика : Нариси : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Віталій Жайворонок. – К. : Довіра, 2007. – 262 с.
    
11. 
    Залізняк Г. Мовна ситуація Києва (Соціолінгвістичні дослідження) Г. Залізняк, Л. Масенко // Урок української. – 2002. – № 5–6. – С. 1–32.
    
12. 
    Ключковська І. Українська мова у світі: контекст сучасних реалій / Ірина Ключковська // Українська мова у світі : зб. матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, 8-9 листопада 2012 р. – Львів : Вид-во НУ «Львівська політехніка», 2012. – С. 3–16.
    
13. 
    Кононенко В. І. Мова і народна культура / В. І. Кононенко // Мовознавство. – 2001. – № 3. – С. 62–69.
    
14. 
    Малюга Н. Мова. Етнос. Ментальність / Наталія Малюга // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. – К. : Твім інтер, 2002. – Вип. 14. – С. 471–479.
    
15. 
    Малюга Н. Мова, нація: прагматичний аспект / Наталія Малюга // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. – Вип. 21. – Ч. 1. : Аспекти духовності української літератури. – К. : Акцент, 2005. – С. 205–211.
    
16. 
    Малюга Н. М. Мовознавство в питаннях і відповідях для вчителя й учнів 5 класу / Н. М. Малюга // Філологічні студії : Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету : зб. наук. праць / [редкол. Ж. В. Колоїз (голова), Д. Х. Баранник, П. І. Білоусенко та ін. ; Н. М. Малюга (відп. ред.), О. Б. Каневська (ред.)]. – Вип.1. – Кривий Ріг : Видавничий дім, 2008. – С. 142–150.
    
17. 
    Малюга Н. Мовознавство: упровадження результатів пізнання в практику сучасної школи / Наталія Малюга // Вересень. – 2005. – №1–2. – С. 14–19.
    
18. 
    Малюга Н. М. Уроки загальнолінгвістичної тематики в 6–7 класах: посилення інформаційної складової / Н. М. Малюга // Філологічні студії : Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету : зб. наук. праць. – Вип. 2 / [редкол. : Ж. В. Колоїз (відп. ред.), П. І. Білоусенко, В. П. Олексенко та ін.].– Кривий Ріг : Видавничий дім, 2008. – С. 113–120.
    
19. 
    Масенко Л. Мовна політика в УРСР: історія лінгвоциду / Лариса Масенко // Урок української. – 2005. – № 9–10. – С. 13–19.
    
20. 
    Масенко Л. Мовна політика в УРСР: історія лінгвоциду / Лариса Масенко // Урок української. – 2005. – № 11–12. – С. 11–17.
    
21. 
    Масенко Л. Старі джерела нових проектів мовнокультурного розвитку України / Лариса Масенко // Дивослово. – 2001. – № 11. – С. 9–12.
    
22. 
    Масенко Л. Українська соціолінгвістика: вивчення проблем мовної політики / Лариса Масенко // Українська мова. – 2008. – №1. – С. 13–23.
    
23. 
    Масенко Л. Українська соціолінгвістика: історія, стан, перспективи / Лариса Масенко // Українська мова. – 2007. – №1. – С. 3–19.
    
24. 
    Михневич А. Е. Язык, которого нет… / Михневич Арнольд Ефимович – Мн. : Нар. асвета, 1988. – 80 с.
    
25. 
    Мова і культура / За ред. В. М. Русанівського. – К. : Наук. думка, 1986. – 183 с.
    
26. 
    Муромцев І. В. Питання духовної культури в курсах історії української мови та історії українського мовознавства / І. В. Муромцев // Українська духовна культура в системі національної освіти : Тези доповідей та повідомлень наукової конференції 18–19 квітня 1995 р. – Х. : Вид-во ХДУ, 1995. – С. 45–47.
    
27. 
    Нахманович В. Про Європейську мовну Хартію та українську національну політику / В. Нахманович // Дзеркало тижня. – 2010. – 19–25 черв. – C. 13.
    
28. 
    Негневикая Е. И. Язык и дети / Негневикая Е. И., Шахнарович А. М. – М. : Наука, 1981. – 111 с.
    
29. 
    Одинцова Г. С. Цікаве мовознавство для молодших школярів : Посібник для вчителя початкових класів / Одинцова Г. С., Кодлюк Я. П. – К. : Наш час, 2006. – 123 с.
    
30. 
    Омельчук С. Вступні уроки української мови (5 клас) / С. Омельчук // Урок української. – 2007. – №5. – С.46–49.
    
31. 
    Пінчук О. Нариси з етно- та соціолінгвістики / Олекса Пінчук, Петро Червяк. – К : Вид. центр «Просвіта», 2005. – 152 с.
    
32. 
    Пономарів О. Наша мовна ситуація – не безприкладна / Олександр Пономарів // Урок української. – 2005. – № 9–10. – С. 60–61.
    
33. 
    Прадід Ю. Ф. Мовне питання в українських Конституціях ХХ ст. / Прадід Ю. Ф. // Мовознавство. – 2002. – № 1. – С. 17–22.
    
34. 
    Програма «Українська мова 10 – 11 класи. Рівень стандарту» [електронний ресурс]. – режим доступу : http://www.mon.gov.ua/education/average/prog12/ukr_m_st.doc
    
35. 
    Програма «Українська мова 10 – 11 класи. Профільний рівень» [електронний ресурс]. – режим доступу : http://www.mon.gov.ua/education/average/prog12/ukr_m_pr.doc
    
36. 
    Радчук В. Мова в Україні: стан, функції, перспективи / Віталій Радчук // Дивослово. – 2002. – № 2. – С. 2–5.
    
37. 
    Снитко Е. С. Язык в его связях с культурой и историей этноса / Снитко Е. С. // Русский язык и литература в учебных заведениях. – 1998. – №5–6. – С. 1–4.
    
38. 
    Тараненко О. О. Мова української західної діаспори і сучасна мовна ситуація в Україні (на загальнослов’янському тлі) / О. О. Тараненко // Мовознавство. – 2013. – №2 – 3. – С. 63–99.
    
39. 
    Українська мова 5–12 класи: Програма для загальноосвітніх навчальних закладів : Навчально-практичне видання. – К. : Вид-во ВТФ «Перун», 2005. – 176 с.
    
40. 
    Федоренко В. Л. Мовні цікавинки. Нестандартні дидактичні матеріали / Валерій Леонідович Федоренко. – Х. : Вид. група «Основа», 2006. – 320 с. – (Б-ка журн. «Вивчаємо українську мову та літературу»; Вип.9 (34)).
    
41. 
    Феллер М. Д. Пошуки, роздуми і спогади єврея, який пам’ятає своїх дідів, про єврейсько-українські взаємини, особливо ж про мови і ставлення до них / Мартен Давидович Феллер. – Дрогобич : Видавнича фірма «Відродження», 1994. – 238 с.
    
42. 
    Фішман Д. Не кидайте свою мову напризволяще / Джошуа А. Фішман / Пер. з англ. – К. : «К.І.С.», 2009. – 200 с.
    
43. 
    Шаклеин В. М. Этноязыковое видение мира как составляющая лингвокультурной ситуации / Шаклеин В. М. // Вестник Моск. ун-та. Серия лингвистика и межкультурная коммуникация. – 2000. – № 1. – С. 73–89.
    
44. 
    Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941): Стан і статус / Юрій Шевельов. – Чернівці: «Рута», 1998. – 208 с.
    
45. 
    Языковые ситуации и взаимодействие языков / АН УССР, Ин‑т языковедения им. А. А. Потебни ; отв. ред. : Ю. А. Жлуктенко. – К. : Наук. думка, 1989 . – 204 с.
    
46. 
    Якушин Б. В. Гипотезы о происхождении языка / Якушин Борис Владимирович. – М. : Наука, 1985. – 137 с.
    

- Закон «Про національні меншини в Україні» від 25.06.1992 № 2494-ХІІ (редакція станом на 12.12.2012);

- Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин від 05.11.1992 (ратифікована Україною15.05.2003 № 802-IV);

- Рамкова конвенція про захист національних меншин від 01.02.1995 (ратифікована Україною 09.12.1997 № 703/97-ВР);

- закони «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-ХII, «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 № 651-XIV, «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII, Концепція неперервної педагогічної освіти від 14.08.2013 № 1176, Національна доктрина розвитку освіти від 17.04.2002 № 347/2002;

- закони «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII (поточна редакція від 02.03.2014), «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 № 2782-XII, «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 № 3759-XII, «Про рекламу» від 03.07.1996 № 270/96-ВР, «Про видавничу справу» від 05.06.1997 № 318/97-ВР;

- Указ Президента України «Про Концепцію державної мовної політики» від 15.02.2010 № 161/2010 (завдання – розробити Державну програму розвитку і функціонування української мови та мов національних меншин на 2011–2015 рр.);

- Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні» від 30.09.2010 № 926/2010;

- Указ Президента України «Про національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» від 25.06.2013 № 344/ 2013.

Закон України

«Про ратифікацію Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин»
Чинний 2003 Проект 2010

«Про регіональні мови та мови меншин»

білоруська +

болгарська +

вірменська

гагаузька +

грецька +

румейська

урумська

єврейська іврит (проект 2007) ідиш

ромська

кримсько-татарська кримськотатарська

кримчацька

молдавська +

німецька +

польська +

російська +

румунська +

словацька +

угорська +

* Румейська (кримсько-грецька, тавро-румейська) мова – мова індоєвропейської сім’ї, поширена в Приазов’ї України.

* Урумська мова – тюркська мова греків Приазов’я..

Додаток 2

Указ Президента України № 161/2010